25 жовтня 2026 року Сербія пережила один із найважливіших політичних зламів у своїй новітній історії. На дострокових парламентських виборах громадянський рух на чолі зі студентами здобув абсолютну більшість, отримавши близько 53 відсотків голосів. Політичний альянс багаторічного очільника країни Александара Вучича набрав натомість лише близько 39 відсотків. Явка становила близько 69 відсотків – найвищий рівень від часу розпаду Югославії.
Так завершилося 14-річне домінування Сербської прогресивної партії (SNS), яка з 2012 року визначала політику країни. Вучич, спершу прем'єр-міністр, а згодом президент, роками вважався наймогутнішим політиком Сербії. Хоча формально країна є парламентською демократією, критики закидали йому, що він дедалі більше ставив державні інституції під партійний контроль. Особливо регулярно критикували незалежність судочинства, свободу медіа та ставлення до політичних опонентів.
Ще кілька років тому було важко уявити, що саме студентський рух покладе край його політичному пануванню.
Трагедія як відправна точка
Історія цього політичного зламу починається 1 листопада 2024 року в Нові-Саді, другому за величиною місті Сербії. Того дня обвалився навіс щойно відремонтованого головного залізничного вокзалу. Унаслідок катастрофи загинули 16 людей.
Те, що спершу здавалося трагічною будівельною аварією, швидко переросло в загальнонаціональну політичну кризу. Ремонт вокзалу був частиною великого інфраструктурного проєкту, у якому брали участь і китайські компанії. Питання, як попри значні інвестиції та державний нагляд могла статися така важка аварія, поставило в центр уваги можливу корупцію, недостатній контроль і політичну відповідальність.
Студенти почали вимагати публічного розслідування й оприлюднення відповідних документів. Вони наполягали, щоб перевіряли не лише безпосередньо відповідальних, а й можливі політичні зв'язки.
З окремих протестних акцій виріс загальнонаціональний рух. Університети блокували, організовували публічні заходи та дедалі масштабніші демонстрації. Часом на вулицях збиралися сотні тисяч людей.
Примітною була форма організації. На відміну від класичних опозиційних партій, студентський рух спирався на прямодемократичні збори – так звані пленуми, де рішення ухвалювали спільно. Так виник рух, який свідомо відмовився від традиційних партійних ієрархій і зміг мобілізувати людей з найрізноманітнішими політичними поглядами.
Під час протестів до вимог долучилися вчителі, професори, фермери, підприємці та численні інші суспільні групи. З початкової вимоги з'ясувати відповідальність за аварію в Нові-Саді постав широкий рух проти корупції та політичного зловживання владою.
Як протести стали політичною альтернативою
Традиційна опозиція роками не могла серйозно загрожувати політичному домінуванню SNS. Вона була роздробленою, внутрішньо посвареною й не могла переконати багатьох громадян, що є надійною альтернативою уряду.
Студентському рухові натомість вдалося щось нове. Він висував на перший план не окремі партійні програми чи політичних лідерів, а спільні вимоги верховенства права, незалежних інституцій і політичної відповідальності.
Коли нарешті призначили дострокові парламентські вибори на 25 жовтня 2026 року, рух вирішив іти на них із власним списком.
Цей так званий студентський список складався не лише зі студентів. Радше вони визначали кандидаток і кандидатів – серед них науковців, лікарів та інших фахівців без класичної партійної кар'єри. Мета полягала в тому, щоб створити політичну альтернативу, незалежну від колишніх структур влади.
Першим номером списку став лікар і університетський професор Ілія Срданович. Кілька менших опозиційних партій відмовилися від власних кандидатур або підтримали новий альянс.
Стратегія виявилася успішною. Понад половина виборців проголосувала за студентський список. Так він забезпечив собі абсолютну більшість у сербському парламенті, що налічує 250 місць.
Виборча ніч, сповнена суперечностей
Наскільки однозначним зрештою виявився результат, настільки незвично минув виборчий вечір.
Уже під час голосування в Белграді можна було побачити великі підрозділи поліції. Повідомлення про додаткові сили жандармерії, блокпости на вулицях і заходи безпеки викликали неспокій. З огляду на напружену політичну ситуацію багато хто побоювався сутичок після оголошення результатів.
Особливо примітними були перші оприлюднені результати.
Близько 21:22 державна виборча комісія спершу повідомила про значну перевагу урядового альянсу. За цими даними, список «Александар Вучич – Об'єднана Сербія» отримав 54,69 відсотка голосів, тоді як студентський список – лише 36,04 відсотка.
Проте ці цифри ґрунтувалися на результатах лише 203 з 8 392 виборчих дільниць – тобто менше ніж трьох відсотків. Невелика й нерепрезентативна вибірка спершу створювала зовсім іншу картину, ніж справжній результат виборів.
Поки провладні медіа поширювали ці цифри, лише за кілька хвилин стався несподіваний поворот.
Близько 21:30 Александар Вучич вийшов до преси й визнав поразку. За даними його виборчого штабу, студентський список мав здобути від 135 до 140 із 250 депутатських мандатів. Його власний альянс отримав би лише близько 105.
Так склалася незвичайна ситуація: тоді як перші оприлюднені часткові результати ще вказували на чітку перемогу урядового табору, його політичний лідер уже заявив, що програв вибори.
Невдовзі незалежні спостерігачі підтвердили значну перевагу студентського списку. Переважна більшість виборців проголосувала проти колишньої правлячої партії.
У Белграді, Нові-Саді, Ніші та багатьох інших містах тисячі людей вийшли на вулиці святкувати перемогу. Особливо зворушливими були кадри з Нові-Саду – міста, де після катастрофи на вокзалі зародився протестний рух.
Чи хотів Вучич утримати владу силою?
За кілька днів після виборів публікація британської газети The Times викликала новий резонанс. Посилаючись на політичні та безпекові джерела, газета писала, що Вучич, можливо, розглядав варіант не визнати результат виборів і за потреби силою завадити зміні влади.
Особливо серйозні звинувачення висунув Спасоє Вулевич, колишній командир сербського антитерористичного підрозділу. За його словами, у день виборів до центру Белграда стягнули близько 4000 поліцейських і ще приблизно 3000 провладних бойовиків.
Вулевич заявив британській газеті, що переконаний: ці сили були напоготові на випадок, якщо Вучич не прийме невигідного для себе результату.
Політик Сандро Гоцці, президент Європейської демократичної партії та депутат Європейського парламенту, також повідомив про тривожну інформацію з дипломатичних кіл. Вона вказувала на можливість насильницької ескалації.
Радомир Саїчич, один із провідних представників студентського списку, теж стверджував, що існував план оскаржити незначну перевагу на виборах із застосуванням сили.
За цією версією, спірний результат міг спровокувати нові протести. Заворушення, що виникли б через це, потім могли б стати приводом визнати вибори недійсними.
Серед повідомлень були й описи груп чоловіків у чорному, які рухалися в бік Піонерського парку в центрі Белграда. Там стояв провладний наметовий табір, який під час протестів неодноразово опинявся в центрі політичних конфліктів.
Утім, ідеться про серйозні звинувачення, які досі не підтверджені незалежно. Конкретного наказу про насильницьке захоплення влади не доведено. Так само невідомо, чи хтось відмовив Вучича від таких дій, і якщо так, то хто.
Зокрема, висловлювали припущення про можливе втручання представників європейських урядів.
Сам Вучич рішуче відкинув звинувачення. Він заявив, що визнав поразку одразу після аналізу репрезентативних прогнозів. Присутність поліції, за його словами, була необхідна з міркувань безпеки. Міністерство внутрішніх справ Сербії також послалося на заходи з підтримання громадського порядку.
Незалежно від цього, вирішальну роль могла відіграти переконливість результату. Перевага студентського списку була такою великою, що оскарження було б політично важко виправдати.
Що означає перемога для Сербії?
Перемога на виборах кладе край політичному пануванню SNS, але структурні проблеми країни від цього не зникають.
Студентський рух бере на себе відповідальність за державу, інституції якої, на думку багатьох критиків, роками були глибоко підпорядковані партійним інтересам.
Серед найважливіших викликів – зміцнення незалежного судочинства, боротьба з корупцією, гарантування свободи медіа та реформа державного управління.
Ключовим питанням стане те, як учинити з можливими порушеннями закону й корупційними справами минулого. Рух має з'ясувати відповідальність, не порушуючи при цьому принципів правової держави.
До того ж успішний протестний рух не означає автоматично ефективного уряду. Рішення, які мали широку підтримку на демонстраціях, тепер треба втілити в конкретні закони, бюджети й державні заходи.
Відкритими залишаються й кадрові питання. Студентський список здобув парламентську більшість, але розподіл ключових урядових посад і довгостроковий політичний курс ще треба визначити.
Особливо складне завдання чекає у зовнішній політиці. Сербія з 2012 року є кандидатом на вступ до ЄС, але водночас підтримує тісні політичні та економічні зв'язки з Росією й Китаєм. Центральною точкою конфлікту залишається й питання Косова, незалежності якого Белград не визнає.
Під час виборчої кампанії студентський рух свідомо зосередився на внутрішніх реформах. Щодо суперечливих зовнішньополітичних тем він частково уникав чітких позицій, щоб не втратити широкої суспільної підтримки.
Проте як урядова більшість він не зможе ухилятися від цих питань постійно.
Перемога на виборах не долає політичного розколу
Попри очевидну поразку, колишній урядовий табір Вучича залишається вагомою політичною силою. Його альянс отримав близько 39 відсотків голосів.
Водночас слід зважати на те, що останніми роками неодноразово лунали звинувачення в політичному тиску на працівників державного сектору, залякуванні виборців та організованій мобілізації на користь правлячої партії.
Подібні звинувачення звучали й довкола останніх виборів. Тож лише з частки голосів не можна визначити, наскільки великою є справді добровільна підтримка колишньої влади.
Водночас було б помилкою вважати всіх виборців SNS лише жертвами політичного тиску. Значна частина населення підтримує національно-консервативну політику колишнього урядового табору з власного переконання.
Тому нова більшість має не лише виправдати очікування своїх прихильників, а й здобути довіру тих, хто за неї не голосував.
Великий інтерес і в Австрії
За політичним зламом уважно стежили й в Австрії. Тут живе одна з найбільших сербських громад за межами Сербії, і події на батьківщині досі мають велике значення для багатьох родин.
Для участі в парламентських виборах по всій Австрії зареєструвалися 10 484 громадяни Сербії, з них близько 7000 у Відні. За кількістю зареєстрованих закордонних виборців Австрія посіла третє місце у світі – після Німеччини та Боснії і Герцеговини.
У день виборів біля чотирьох віденських дільниць утворилися довгі черги. Подекуди людям доводилося чекати три-чотири години, щоб проголосувати. Висока активність показала, наскільки політичні події в Сербії мобілізували й тих, хто живе за кордоном.
Результатом виборів активно цікавилися й австрійські політологи.
Флоріан Бібер, професор історії та політики Південно-Східної Європи в Грацькому університеті, назвав переконливість перемоги несподіваною. На його думку, саме велика різниця між таборами може пояснити, чому Вучич так швидко визнав поразку.
Політолог Ведран Джихич з Австрійського інституту міжнародної політики у Відні наголосив, що студентський рух створив нову політичну динаміку, позначену оптимізмом, згуртованістю й надією. Водночас він застеріг від недооцінювання майбутніх викликів: виграти вибори значно легше, ніж керувати країною.
Виграти вибори значно легше, ніж керувати країною.
Справжні зміни лише починаються
Майже через два роки після смертельної катастрофи в Нові-Саді Сербія стоїть на порозі політичного оновлення. Рух, який спочатку вимагав з'ясувати обставини загибелі 16 людей, домігся зміни влади, яку багато спостерігачів довго вважали майже неможливою.
Студенти показали, що суспільний протест навіть у складних політичних умовах може приносити зміни. Вони мобілізували людей різних поколінь і поглядів і зрештою здобули парламентську більшість.
Проте справжній успіх цього руху вимірюватимуть не лише перемогою на виборах.
Вирішальним буде те, чи вдасться створити незалежні інституції, забезпечити політичну відповідальність і надовго зміцнити демократичні правила. Адже зміна уряду ще не означає автоматичного кінця тих структур, проти яких люди роками протестували.
Сербія проголосувала за зміну свого політичного керівництва. Чи почнеться з цим і глибока зміна політичної культури, покажуть лише наступні роки.