Австрійський цивільний кодекс (ABGB) чітко каже: тварини – не речі. Утім, у деяких галузях права для них досі немає окремих правил – наприклад, у разі розлучення. Тому собак і котів під час поділу майна після розлучення часто розглядають як речі.
Розлучення й поділ: принцип справедливості
Під час розлучення ділять усе, чим подружжя користувалося в шлюбі. Це не лише меблі чи автомобіль, а й улюбленці, яких вони завели разом.
Не ділять тварин, які були в когось до шлюбу, або тих, що слугують виключно для особистих потреб, як-от собак-поводирів чи терапевтичних собак.
Кому залишиться тварина, суд вирішує за принципом справедливості. Вирішальне те, хто має з твариною ближчий емоційний зв'язок і хто здебільшого дбав про її годування, догляд і повсякдення, пояснюють виданню «Der Standard» адвокати Левенте Б. Бройер-Надь і Аліна Прохаска.
Приклад із практики
2022 року це питання розглядав Верховний суд Австрії (OGH). Розлучений чоловік хотів залишити собі кота, якого завели в шлюбі, бо вважав, що більше про нього дбав і мав із ним ближчий зв'язок. Колишня дружина стверджувала, що майже сама доглядала кота й мала з ним особливий, близький зв'язок.
OGH наголосив: хоча юридично тварини не є речами, під час поділу з ними поводяться як із речами. Вирішальне не те, хто купив тварину, а – за принципом справедливості – хто насправді більше про неї дбав, доглядав і приділяв їй увагу.
Вирішальне не те, хто купив тварину, а те, хто насправді про неї дбав.
Щоб ухвалити рішення, суд збирає докази: заслуховує сторони й можливих свідків, з'ясовує, хто регулярно годував, доглядав тварину чи водив до ветеринара, може використати фото, повідомлення чи ветеринарні документи. Так складається якомога точніша картина того, хто в повсякденні справді дбав про тварину і який був зв'язок між людиною та твариною. Документи про власність чи ціна покупки не вирішальні. Відступити від критерію емоційного зв'язку суд може лише з міркувань захисту тварин.
У конкретній справі OGH ще не ухвалив остаточного рішення: частково скасував рішення апеляційного суду й повернув справу на новий розгляд до суду першої інстанції. У першій інстанції кота присудили чоловікові, але це було тимчасове рішення, нагадує «Der Standard».
Так OGH заклав важливий правовий принцип: ідеться не про документи на власність чи ціну, а про почуття й відповідальність – юридичне визнання того, що власники тварин знають давно.
А як у неодружених пар?
У неодружених пар ситуація інша. Немає законних правил поділу, як у подружжя, – вирішальне, хто юридичний власник тварини. Хто купив собаку чи отримав кота в подарунок, той і залишається власником після розриву. Якщо тварину купили разом, на практиці дивляться, хто записаний власником у договорі купівлі чи ветеринарному паспорті.
Розставання саме по собі важке, а надто коли йдеться про улюбленця. У подружжя принцип справедливості дає змогу для певної чесної оцінки, а в неодружених пар суворо діє право власності. На практиці це означає: що чіткіше заздалегідь домовлено, кому належить тварина і хто дбатиме про неї в разі проблем, то менше конфліктів наприкінці.