Das mehrsprachigste Magazin Österreichs
Anzeige xpertigo 15 Minuten, die dich weiterbringen.
← Назад до розділу
СУСПІЛЬСТВО

Заборона хусток: права жінок чи чистий расизм?

Уряд Австрії знову розпочинає дискусію про заборону хусток у школах – цього разу для всіх дівчат віком до 14 років. Пропозиція з’являється через п’ять років після того, як подібний закон скасував Конституційний суд, і знову порушує низку старих питань: чи є хустка знаком утиску чи свободи, що насправді про це написано в Корані та як подібні заборони застосовують в інших країнах?

Коротко

Стаття коротко

  • Уряд планує заборонити хустки в школах для дівчат молодших за 14 років.
  • Подібну заборону 2019 року Конституційний суд уже скасував.
  • Коран ніде прямо не приписує хустку дівчатам.
  • Критики бачать у забороні дискримінацію мусульманок, тоді як релігійні символи на кшталт хреста лишаються дозволеними.
12 вересня 2025 · 10 хв читання
Поділитися in
Мати й дівчинка в хустках

Нижче ми пропонуємо огляд найважливіших аспектів цієї дискусії – від правових і політичних дилем і реакцій мусульманської громади до питання світськості австрійських шкіл і подвійних стандартів щодо релігійних символів. У підсумку залишається ширше, майже екзистенційне питання: чи можна будувати інтеграцію на заборонах – і наскільки «австрійською» може бути дівчинка, яка носить хустку?

Уряд Австрії знову відкриває стару дискусію: чи треба заборонити дівчатам приходити до школи в хустці? Запланований закон стосується всіх учениць до 14 років і поширюється як на державні, так і на приватні школи. Згідно з проєктом, який мають представити восени, у разі порушення заборони батьки можуть сплачувати штрафи до 1000 євро, а вчителі будуть зобов’язані повідомляти про учениць, які не дотримуються правила.

Проте це не перша спроба. Ще 2019 року уряд Себастіана Курца запровадив заборону для дівчат до 11 років. Конституційний суд скасував її всього через рік, пояснивши, що вона вибірково дискримінує мусульман і порушує принцип рівності. Сьогодні, через п’ять років, уряд намагається знову – стверджуючи, що цього разу закон буде «краще обґрунтованим» і міститиме додаткові заходи.

Хустка: свобода чи утиск?

Для одних хустка – видимий знак утиску та патріархального контролю над жінками, символ традиції, яка позбавляє дівчат свободи ще до того, як вони стануть повнолітніми. Саме цей аргумент найчастіше використовують політики, які виступають за заборони, – стверджуючи, що держава має захищати дітей від примусу та сегрегації.

Для інших же хустка – це саме протилежне: вільний вияв ідентичності та віри, можливість для дівчини чи жінки самій вирішити, як вона хоче постати перед світом. У цьому сенсі хустка стає символом опору примусу, але й права на відмінність.

І в цьому суть спору: чи має держава право «захищати» дітей від символів, які вони самі можуть сприймати як свій вибір? Чи, роблячи це, вона насправді нав’язує одне, уявлення більшості про те, що таке свобода – і хто взагалі має право її визначати?

Що про хустку написано в Корані?

Коран ніде прямо не згадує хустку як обов’язкове покриття волосся для дівчат. Найчастіше цитують суру Ан-Нур (24:31), де віруючим жінкам радять «опускати погляд, берегти цноту і покривалом прикривати груди». Тлумачення різняться: консервативні школи ісламу бачать у цьому чіткий обов’язок покривати волосся і шию, а прогресивні ісламські богослови наголошують, що йдеться про ширший заклик до скромності, а не про точно приписаний предмет одягу.

Особливо важливо наголосити, що Коран звертається до дорослих жінок, а не до дітей. У ісламській традиції покриття часто пов’язують з підлітковим віком – моментом, коли людина стає «релігійно відповідальною». Тому чимало мусульманських учених наголошують, що примус до носіння хустки в дитячому віці не має основи в священних текстах, а походить із суспільних звичаїв і культурних інтерпретацій.

Іншими словами, питання хустки в дівчат – це не релігійна догма, а традиція, і тому й у самому мусульманському світі триває жвава дискусія про те, наскільки виправдано зобов’язувати дітей до такої практики.

Країни з мусульманською більшістю та заборони

Часто забувають, що питання хустки – це не лише конфлікт між «світським Заходом» і «ісламським світом». У багатьох мусульманських країнах також існували – або й досі існують – заборони та обмеження. У Туреччині, наприклад, десятиліттями діяло суворе світське правило: ученицям і студенткам заборонялося носити хустку в школах і університетах. Лише після 2010 року настало послаблення, коли уряд Реджепа Таїпа Ердогана скасував заборону.

У Тунісі та деяких частинах Північної Африки влада також намагалася обмежити релігійні символи в школах, виходячи з того, що освітні заклади мають залишатися нейтральними. Навіть в Ірані, де хустка обов’язкова для жінок, тривають дискусії про те, що дітей не слід змушувати до того самого правила – хоча реальність часто протилежна. Ці приклади показують, що питання носіння хустки не розділяється лише по лінії «ісламської» та «західної» культури – у самому мусульманському світі існують різні моделі: від суворих заборон до повного обов’язку.

Хустка по-західному

Європа вже давно веде власні дискусії про хустку. Найвідоміший приклад – Франція, де суворий принцип laïcité означає, що в державних школах немає місця для помітних релігійних символів. Заборона 2004 року стосується і хустки, і хрестів, і кіпи. Так Франція обрала «однакові правила для всіх», але водночас відкрила нескінченні дискусії про те, чи це справді сприяє інтеграції – чи, навпаки, поглиблює розкол.

Іншими словами, питання хустки в дівчат – це не релігійна догма, а традиція, і тому й у самому мусульманському світі триває жвава дискусія про те, наскільки виправдано зобов’язувати дітей до такої практики.

У Німеччині ситуація складніша. Деякі федеральні землі запровадили заборони для вчителів, тоді як правила для учениць набагато м’якші й часто стають предметом судових спорів. Бельгія пішла ще далі – чимало шкіл там мають правило повної заборони всіх релігійних символів, що викликає постійні протести.

У Швейцарії та Італії проблему часто вирішують на місцевому рівні, тож правила залежать від кантону чи регіону. Цікаво, що саме в Швейцарії, країні, відомій своєю референдумною демократією, заборони хусток і бурок дедалі частіше виносять на голосування – з результатами, які свідчать про глибокий розкол суспільства.

Спільне те, що в більшості західних країн заборони обґрунтовують принципом нейтральності школи. Відмінності полягають у тому, чи заборона однаково стосується всіх символів, чи вибірково зосереджується на хустці – що тоді викликає критику як дискримінація мусульман.

Що кажуть експерти?

Думки експертів щодо хустки глибоко розділені – і не лише між політиками та релігійними громадами, а й у самому академічному й педагогічному середовищі.

Правники, як-от Гайнц Маєр, попереджають, що заборона навряд чи пройде перевірку Конституційного суду: йдеться про релігійний символ, а заборона вибірково б’є по ісламу, тоді як хрест і кіпа залишаються дозволеними. Це, кажуть вони, очевидне порушення принципів рівності та свободи віросповідання.

Психологи й педагоги малюють тоншу картину. Частина з них вважає, що дівчата в ранньому віці не можуть по-справжньому «вільно обирати» хустку, а перебувають під тиском родини чи однолітків – тож школа має бути простором захисту. Інші ж попереджають, що примусове зняття хустки може мати цілком протилежний ефект: дитина може почуватися стигматизованою, виключеною та «позначеною» як чужа.

Але рідко хто запитує: чи мають самі дівчата голос у цій дискусії?

Феміністські теоретикині також розходяться. Одні бачать у хустці виключно символ патріархату, інші – можливість для жінки самій вирішувати щодо свого тіла й видимості. І ті, і інші стверджують, що відстоюють «свободу» – лише не можуть дійти згоди, що ця свобода означає на практиці.

Але рідко хто запитує: чи мають самі дівчата голос у цій дискусії?

Австрія: хустці – ні, хресту – так!

Австрію часто подають як світську державу, але погляд у класні кімнати показує іншу картину. У багатьох школах на стіні висить хрест як «культурний символ», і ніхто цього не оскаржує. Конституційний суд у минулому виправдовував це тим, що йдеться про «традиційну ознаку» австрійської ідентичності, а не про прямий релігійний примус.

Коли ж йдеться про хустку, логіка змінюється. Тоді вона стає «знаком утиску» або «екстремістською тенденцією», і держава відчуває потребу реагувати заборонами й штрафами. Саме тут багато критиків бачать подвійні стандарти: якщо школа має бути нейтральною, чому хрест залишається, а хустка – ні? Якщо релігія – приватна справа, то як державні класи можуть бути прикрашені символами віри більшості?

Це питання виходить далеко за межі самої хустки – йдеться про фундаментальний баланс між секуляризмом і культурною традицією. І поки уряд стверджує, що захищає дівчат від примусу, критики відповідають, що насправді Австрія захищає привілейоване становище християнських символів.

Політичний вимір – чому саме зараз?

Кожен, хто стежить за австрійською політикою, знає, що питання хустки завжди спливає тоді, коли правлячі партії хочуть продемонструвати рішучість у «питаннях інтеграції». Заборона для дівчат до 14 років – це не лише правовий акт, а й політичний сигнал. Він каже виборцям, що держава «протистоїть політичному ісламу» і «захищає дітей».

Проте критики зауважують, що такі заходи з’являються саме тоді, коли політичний тиск великий, а довіра громадян до уряду слабшає. Дискусія про хустку пропонує зрозумілий і емоційний ґрунт: вона достатньо спірна, щоб здійняти медійну бурю, і водночас достатньо популярна серед частини виборців, щоб оплатитися. Іншими словами: хоча уряд стверджує, що дбає про дівчат, багато хто вважає, що йдеться насамперед про політичний розрахунок. Інтеграція стає інструментом кампанії, а хустка – зручним символом для демонстрації «твердої руки».

Реакція мусульманської громади

Ісламська громада Австрії (IGGÖ) відреагувала на заяви уряду поєднанням критики та готовності до діалогу. Особливо її стурбувала заява міністрки Плакольм про те, що хустка – «знак екстремістських тенденцій». Голова IGGÖ Юміт Вурал зазначив, що таким чином «добробут дітей інструменталізується для загальних заходів», і попередив, що такі послання стигматизують молодих мусульманок і підривають довіру до базових прав, як-от свобода віри.

Водночас IGGÖ простягнула руку співпраці. Вурал запросив міністрку на розмову з батьками, вчителями та самими дівчатами, щоб почути їхній голос. «Якщо заява була невдалою, публічне роз’яснення було б необхідним – в інтересах поваги та суспільного діалогу», – сказав він.

Для мусульманської громади це питання не лише правове, а й екзистенційне: воно визначає, як молодь почувається в країні, де дорослішає. Чи є вона рівноправними громадянами – чи постійним нагадуванням про «інакшість»?

«Правильні» та «неправильні» австрійки

Дискусія про хустку в Австрії далеко виходить за межі шматка тканини. Насправді йдеться про те, кому належить право визначати свободу: державі, батькам чи самим дівчатам. Уряд заявляє, що «захищає» дітей, критики – що стигматизує їх. Конституційному суду знову доведеться ухвалювати рішення – і визначити, чи можна заборонити одній релігії те, що іншим залишається дозволеним.

Але й поза судом залишається ключове питання: чи можна будувати інтеграцію на заборонах і штрафах?

Але й поза судом залишається ключове питання: чи можна будувати інтеграцію на заборонах і штрафах? Чи так лише надсилається послання, що «австрійськість» має межі – і вимірюється тим, що ви носите на голові? Тож наскільки австрійською вам дозволено бути, якщо ви носите хустку? Можливо, іноді допомагає віденське: «Leben und leben lassen» (живи сам і дай жити іншим)…

Поділитися in